План
1. Визначення підприємництва
2. Основні функції підприємництва
3. Підприємницькі інтереси та механізм їх реалізації
4. Підприємництво на Україні
Підприємець — це суб'єкт, який поєднує в собі новатор¬ські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів виробництва, а також нових благ, якостей та сфер застосування капіталу.
Звідси і підприємництво — тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.
Підприємництво — це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими ознаками:
• самостійна діяльність, діяльність «за свій рахунок». Го¬ловне, на чому тримається підприємницька діяльність, це власність підприємця;
• це ініціативна, творча діяльність. Основою здійснення під¬приємницької діяльності є власна ініціатива, творчо-пошу¬ковий, інноваційний підхід;
• це систематична діяльність. Підприємницька діяльність по¬винна бути постійною, пов'язаною з відтворювальним про¬цесом, і обов'язково офіційно зареєстрованою;
• це діяльність, яка здійснюється на власний ризик, під власну економічну (майнову) відповідальність;
• метою підприємницької діяльності є одержання прибутку або власного доходу
Узагальнююче визначення підприєм¬ництва:
ПІДПРИЄМНИЦТВО — це самостійна ініціатива, систематична діяльність (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, торгівля), яку провадять на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу.
Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути під¬приємливими, але це не означає, що всі повинні і можуть бути підприємцями. Як засвідчує світовий досвід, лише п'ять-вісім відсотків населення тієї чи іншої країни є представниками підприємницьких кіл.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається з його основні функції — інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну).
Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.
Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях ЗДІЙСНЄЇ контролю за їх виконанням.
Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахувань досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.
У своїй діяльності підприємець, насамперед, реалізує свій особистий, приватний інтерес. Він організовує справу таким чином, щоб мати від неї найбільшу вигоду. Постає питання: чи не суперечить власне збагачення підприємця суспільним інтересам? Суперечність між приватними і суспільними інтересами об'єктивно існує. В гонитві за максимальною вигодою підприємець шукає товар, який його збагатить, не дуже дбаючи про добробут людей, про створення для них нормальних умов. Заради високих прибутків він може заощаджувати на своїх пра¬цівниках, забруднювати навколишнє середовище, зловжи¬вати рекламою тощо. Чи означає це, що суперечності між приватними та суспільними інтересами є не тільки об'єк¬тивними, а й неподоланними? Кожне суспільство пропонує свої шляхи подолання цих суперечностей.
Подивимося, як розв'язує проблему подолання супе¬речностей між приватними і суспільними інтересами рин¬кова економіка.
Механізм розвитку ринкової економіки включає в себе як стимули, так і обмежувачі приватного інтересу. Першим з обмежувачів є сам споживач. Підприємці вироблятимуть лише ті товари, які потрібні людям (непотрібні просто не купуватимуть). Вони уважно стежитимуть за попитом й намагатимуться якнайшвидше відповісти на нього пропо¬зицією, оскільки швидкий оборот капіталу є вигідним і забезпечує прибуток. Отже, ринок «невидимою рукою» (як висловився А. Сміт) спрямовує інтереси підприємця на задоволення потреб споживачів. За А. Смітом, ми, очікуючи свій обід, маємо розраховувати не на щедрість м'ясника, пивовара чи пекаря, а на те, що всі вони реалізовуватимуть свій приватний інтерес При цьому підприємець, спонуку¬ваний власними інтересами і керований «невидимою рукою» ринку, може досягти таких результатів, які навіть не входили в його наміри.
Другим обмежувачем приватних інтересів є діяльність держави. Через такі засоби регулювання, як податки, до¬тації, штрафні санкції, держава може стимулювати вироб¬ництво потрібної продукції й обмежувати виробництво не¬бажаної. У першому випадку, коли держава хоче підтримати виробництво певного виду продукції, підпри¬ємцю буде надано дотацію, в другому — йому встановлять більші податки. Держава може застосовувати штрафні санк¬ції щодо підприємців, які порушують закони: займаються недозволеною діяльністю, забруднюють довкілля тощо. Держава навіть може заплатити підприємцю за утримання від нарощування виробництва. Наприклад, держава запла¬тить фермерові за те, щоб він не збільшував вирубку лісу або розмірів посівних площ, якщо в цьому немає суспільної потреби. Держава також стежить за тим, щоб підприємці не порушували прав ні працівників (встановлення мінімуму зарплати, регулювання звільнення і найму), ні споживачів (законодавчий захист їхніх прав).
Обмежувачем зростаючих апетитів підприємців є також ринкова інфраструктура. Установи ринкової інфраструкту¬ри не дають підприємцю можливості встановлювати будь-яку ціну за свій товар, довільно визначати розмір заробітної плати. Товарні біржі та біржі праці сприяють усуненню значних коливань цін на продукти праці та саму працю. Отже, ринкова економіка, стимулюючи розвиток під¬приємницької діяльності, створює умови для узгодження приватних І суспільних інтересів.
Невід'ємною рисою сучасного підприємництва є його участь у розв'язанні соціальних та економічних проблем суспільства. Наприклад, у США ділові кола вкладають значні кошти у реконструкцію старих міських районів, сприяють підвищенню рівня зайнятості, розробляють власні екологічні програми, здійснюють пожертви для розв'язання соціальних проблем.
Приватні й суспільні інтереси тісно пов'язані в діяль¬ності підприємців. Так, підприємці дбають про підвищення рівня зайнятості, оскільки безробіття призводить до зро¬стання злочинності, до загальної соціальної нестабільності, а це «коштує» підприємництву досить дорого.
Щоб підприємницька діяльність була успішною, вона не повинна суперечити суспільним інтересам.
Закон "Про підприємництво" визначає, що підприємцями (суб'єктами підприємницької діяльності) в Україні можуть бути такі особи:
• громадяни України та інших держав — за умови, що закон не обмежує їхньої правоздатності чи дієздатності;
• юридичні особи всіх форм власності, встановлених у Законі "Про
власність".
Світова економічна практика називає малий бізнес "простором масового виживання": він залучає до продуктивної праці величезну кількість осіб, яких держава позбавила соціального захисту в перехідному періоді. Люди, що започатковують і провадять власну справу, дають собі раду з власними матеріальними проблемами. З'являється соціальний оптимізм. Окрім того, малий бізнес зменшує навантаження на слабкий державний бюджет, знижує рівень безробіття.
У сфері українського малого підприємництва працюють понад 2 мільйони осіб на 151 400 малих підприємствах та в кооперативах.
Між іншим, у нинішній Україні малий і середній бізнес виступає унікальним соціальним регулятором. Приватне підприємництво приваблює зазвичай осіб молодих і енергійних, здатних швидко адаптуватися на всіх ринках — і на внутрішніх, і на зовнішніх. Саме серед цього досить великого прошарку людей майнова диференціація є найменшою: так починає формуватися справжній середній клас.
Підприємництво в Україні ґрунтується на таких засадах:
• вільний вибір діяльності;
• добровільне залучення до провадження підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб;
• самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників та споживачів власної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
• вільне наймання працівників;
• залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких законодавство не забороняє і не обмежує;
• вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення всіх сплат, встановлених у законодавстві;
• самостійне провадження зовнішньоекономічної діяльності підприємця юридичної особи, використання частки валютної виручки, яка належні підприємцеві, на його власний розсуд.
Хто не може бути підприємцем
В Україні працівники деяких сфер не мають права на підприємницьку діяльність. До цієї категорії належать військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішних справ, державного арбітражу державного нотаріату, а також органів держав влади й управління, які здійснюють контроль за роботою підприємств.
Окрім того, закон встановлює й інші обмеження в цій ділянці. Особи, Я] суд заборонив провадити певну діяльність, не можуть бути зареєстровані підприємці з правом провадити відповідний вид діяльності до закінчення терміну, визначеного у вироку суду.
Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та ін корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а і мають права виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах та їхніх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий