Тема 1.3. ЕТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У БІЗНЕСІ

1. Психологія та етика підприємництва
2. Психологія підприємницького ризику
3. Культура підприємницької діяльності
4. Соціальна відповідальність бізнесу

Важливими складовими успішної підприємницької діяльності є її психологія, етика і культура, а також соціальна відповідальність. У сфері психології важливі ступінь ризику та винагороди, можливі втрати не лише фінансові, а також в особистому та сімейному житті, форму¬вання сприятливих трудових відносин на підприємстві; у сфері культури — культура управлінської діяльності, діло¬ва культура. Важливо й те, що сучасний підприємець по¬винен не лише домагатися максимальних прибутків, а й нести соціальну відповідальність.

1. Психологія та етика підприємництва
Основними методами впливу підприємця або менед¬жера на людей з метою їх спонукання до високоефектив¬ної праці є:
1) особистісний (залежно від особистих якос¬тей керівника);
2) поведінський (залежно від стилю керівництва, манери поведінки з підлеглими)
3) ситу¬аційний (залежно від способів підвищення ефективності управління). У свою чергу, в межах поведінського методу виділяють демократичний, автократичний і ліберальний з урахуванням поділу керівників, орієнтованих на людину та на її діяльність (виконувані нею функції).
Серед особистісних якостей керівника найбільшу привабливість для переважної більшості працівників ма¬ють такі риси: підприємливість, активність, уважність, життєрадісність, енергійність, незалежність, працелюб¬ність, доброта, релігійність, ентузіазм та ін.
Найчастіше управлінська діяльність підприємця вияв¬ляється у процесі надання усних розпоряджень. Їх втілен¬ня в життя значною мірою залежить від того, наскільки чітко і в якій формі дається це розпорядження, як швидко і точно зрозумів його підлеглий, а також від ставлення керівника до підлеглого. Водночас вибір форми і манери усного розпорядження залежить від конкретної ситуації. Так, за стандартних ситуацій, щоб виявити увагу до під¬леглого, керівнику доцільно давати розпорядження у ви¬гляді прохання, але такого, що не передбачає відмови. Ця форма є ще адекватнішою, коли підприємець дає розпоря¬дження керівникам окремих служб, підрозділів, тобто осо¬бам, наближеним до нього за своїм соціальним станом. Таке звернення доцільне стосовно нещодавно прийнятих на роботу працівників, які повинні адаптуватись до нових умов у спілкуванні з керівником.

З погляду моделі людських стосунків, якщо працівник припустився якоїсь неточності у виконанні своїх обов'яз¬ків або навіть за наявності браку в його роботі, підприє¬мець повинен діяти шляхом переконання. І лише за пов¬торного припущення помилок слід вказати на них праців¬никові або в адміністративному порядку винести догану.
Коли між підприємцем і підлеглим встановились дружні ділові стосунки, розпорядження у формі різкого наказового тону є свідченням нестандартної ситуації, що спонукатиме працівника до енергійніших і швидших дій.
Сучасне виробництво дедалі більше вимагає від працівників адекватного економічного мислення і самостійності у виконанні покладених на нього функцій. З урахуванням цього підприємець має довіряти підлеглому і надавати йому свободу у виконанні своїх обов'язків залеж¬но від здатності працівника до самоконтролю. Різкий на¬казовий тон можливий, коли йдеться про такі важливі критерії роботи підприємства, як дотримання стандартів (технологічних, екологічних та ін.), якості обслуговування клієнтів тощо.
Важливу роль відіграє психологічний підхід при виборі керівником мотиваційних засобів залучення працівника до високопродуктивної праці. Важливою умовою науково¬го вирішення цієї проблеми є оволодіння підприємцем певним комплексом таких стимулів та їх постійне вдоско¬налення і поновлення. Це зумовлено тим, що працівник поступово звикає до одних стимулів і перестає реагувати на них.
Крім того, комплекс стимулів до праці повинен спря¬мовуватись на внутрішню мотивацію, тобто сприяти ре¬алізації цілей працівника у межах цілей і цінностей підприємства за переважання цілей та інтересів окремої людини.
Найважливішими елементами комплексу стимулів до праці є:
1) впровадження прогресивних форм і систем за¬робітної плати;
2) участь у прийнятті управлінських рішень, у тому числі в управлінні власністю;
3) запровадження бригадної форми організації праці, за якої члени бригади несуть колективну відповідальність за своєчасний прихід на роботу, якість продукції, розподіл заробітної плати тощо. Складовою частиною такої ор¬ганізації праці є використання гнучкого графіка виходу на роботу (наприклад, пізніший вихід — не на дев'яту, а на десяту годину ранку, але з обов'язковим відпрацюванням повного робочого дня);
4) заплановане просування по службі, тобто ділова раціональна кар'єра;
5) інформування працівників керівниками підпри¬ємства про результати їхньої праці (якість, продуктивність тощо);
6) усвідомлення працівниками важливості виконува¬ної роботи;
7) стимулювання раціоналізаторських пропозицій з боку працівників (так, в середині 80-х років на підпри¬ємствах японської компанії «Тойота» на одного зайнятого працівника припадало 35 раціоналізаторських пропо¬зицій). Керівники повинні позитивно сприймати будь-які, навіть незначні, ініціативи щодо покращення виробничо¬го процесу. У разі недосконалості таких пропозицій не¬обхідно допомогти доопрацювати їх; якщо вони повністю непридатні для впровадження, слід ввічливо і доброзичли¬во пояснити це працівникам;
8) ефект «першого дня» роботи. Як правило, цей день на все життя запам'ятовується працівникові, тому керів¬ництво підприємства повинно найкращим чином ор¬ганізувати його;
9) раціональне поєднання заохочення і стягнень. За¬охочувати слід якнайшвидше лише за якісно виконану ро¬боту (щоб не було тривалого інтервалу між результатами ефективної праці та заохоченням, а також невиправданих стимулів). Відповідно до цього стягнення необхідно роби¬ти оперативно лише за здійснені порушення працівника¬ми будь-якого рівня (в тому числі керівних ланок).
Багато західних фірм для створення кращої атмосфери в колективі виплачують кожному працівникові в день на¬родження або на свято певні суми, як правило, до 100 дол., у літній період вводять третій вихідний (подовжуючи три¬валість решти чотирьох робочих днів), на рівні сучасних вимог облаштовують робоче місце, конторські приміщен¬ня. При організації виробництва використовують принцип поділу всіх операцій у формі створення малого бізнесу все¬редині корпорації, запрошують за рахунок фірми праців¬ника разом із сім'єю на обід у дорогий ресторан або на ви¬хідний день у приміський готель, віддають перевагу підго¬товці власних кадрів перед найманням відповідних спеці¬алістів тощо. Молодим менеджерам нерідко доручають відповідальні пости, а старші досвідчені менеджери стають їх консультантами, координаторами окремих проектів то¬що.
Контролюючи працю підлеглих, слід дотримуватися таких норм:
1) уникати дріб'язкової опіки працівника;
2) індивідуально підходити до похвал за будь-який успіх (одних вони активізують, інших — дратують);
3) шляхом контролю допомагати тим працівникам, які сумлінно ставляться до своїх обов'язків, але тимчасово не справляються з ними;
4) суворо і вимогливо контролювати діяльність тих працівників, які можуть працювати продуктивніше, але не роблять цього, водночас імітуючи процес ефективної праці.
Як уже зазначалося, неабияку роль в успішній під¬приємницькій діяльності відіграє етика підприємництва, тобто ділова етика, яка означає комплекс норм і правил моральної поведінки керівника і вміння поєднувати про¬фесійні принципи управління із загальногуманітарними, ґрунтується на повазі до чинного законодавства, чесності, дотриманні слова тощо. Важливим елементом етики підприємництва (а водночас і принципом управління) є виконання керівником підприємства взятих на себе зо¬бов'язань.
Нерідко при цьому дається лише усне зобов'язання (слово) одним підприємцем іншому, яке, як правило, чітко виконується. При недотриманні слова бізнесменом до нього втрачають довіру і бажання укладати навіть пись¬мові угоди.
При невиконанні взятих на себе зобов'язань до поруш¬ників використовують різні санкції з метою повного відшкодування завданих збитків тим суб'єктам підприєм¬ницької діяльності, які їх зазнали. Певне уявлення про етику підприємництва дають такі вимоги з ведення бізне¬су в американській корпорації «IBM»:
1) не вводити в оману нікого, з ким маєш справу;
2) не використовувати «IBM» для залякування або по¬гроз;
3) ставитися однаково до всіх продавців і покупців;
4) не укладати угоди, які взаємно зобов'язують;
5) не принижувати конкурентів;
6) щонайменше контактувати з конкурентами;
7) не використовувати конфіденційну інформацію не¬законно;
8) не порушувати авторських прав і ліцензій;
9) не використовувати підкуп, подарунки і розваги, які можуть розглядатись як зобов'язання.
При добиранні керівних кадрів на підприємство широ¬ко використовують принцип доповненості до лідера, що сприяє єдності усієї команди, виникненню нової продук¬тивної сили, синергічного (взаємопосилюючого) ефекту від їх взаємодії. У багатьох фірмах і компаніях на Заході прак¬тикують випробний термін, впродовж якого оцінюють про¬фесійні та особистісні якості працівника, зокрема його ко-мунікативність. Після цього здебільшого використовують контрактну систему, практикують раціональне поєднання індивідуальної та колективних форм заробітної плати, пере¬дусім участь у прибутках. Важливо вміло доповнювати ма¬теріальну мотивацію до праці моральними стимулами.
2. Психологія підприємницького ризику
Людям, які прагнуть до успіху, на думку західних уче¬них, властиві такі психологічні якості та риси:
— впевненість в успішному результаті;
— готовність прийняти відповідальність і виявити рішучість у невизначених ситуаціях;
— наполегливість у досягненні поставленої мети;
— прагнення до виконання більш-менш складної ре¬альної роботи;
— отримання задоволення від виконання цікавих і складних завдань;
— прагнення до розумного ризику;
— самовладання під час конкурентних змагань або пе¬ревірки здібностей;
— висока здатність до подолання перешкод;
— вміння ставити реальні цілі, ускладнювати їх після досягнення успіху та усвідомлювати причини невдач.
Найважливішими серед цих якостей і рис є особиста відповідальність за вирішення поставлених проблем, фор¬мування цілей підприємницької діяльності та їх досягнен¬ня власними силами.
При дослідженні причин банкрутств та виживання но¬вих підприємств у США в 70-х роках XX ст. виявилося, що не збанкрутували здебільшого ті фірми, які були створені підприємцями з вищим внутрішнім контролем, тобто ти¬ми, хто вважає, що події в бізнесі є результатом впливу не зовнішніх сил, а власної поведінки.
Найважливішим моментом у прийнятті рішення стати підприємцем є усвідомлення ступеня ризику і можливої невдачі. Підприємці ризикують кар'єрою, благополуччям не лише фінансовим, а й сімейним. Фінансові невдачі мо¬жуть мати серйозні емоційні наслідки, позначитися на здоров'ї.
Отже, основними елементами підприємницького ри¬зику є загальна схильність до ризику загалом, розуміння можливості невдач, системне усвідомлення їх наслідків. Двома основними позитивними альтернативами підпри¬ємницької діяльності є, з одного боку, одержання вищої винагороди і більша можливість невдачі, а з іншого — меншої винагороди і менша можливість невдачі. Досвід розвитку підприємництва у США та інших країнах пока¬зав, що успішнішою є діяльність тих підприємців, які ри¬зикують помірковано, порівняно з тими, хто ризикує не¬достатньо або надто сильно.

3. Культура підприємницької діяльності
Така культура є складовою економічної культури, культури загалом і втілюється передусім у культурі уп¬равлінської діяльності.
Культура управлінської діяльності — сукупність про¬гресивних гуманістичних матеріально-духовних досяг¬нень в управлінні, з одного боку, матеріально-виробничи¬ми процесами на підприємстві, ставленням людей до природи, а з іншого — економічними (в тому числі органі¬заційно-економічними, техніко-економічними та вироб¬ничими) відносинами між людьми.
Ця культура втілюється в системі соціальних норм і цінностей, знань, світогляді, морально-етичних нормах діяльності, поведінці, свідомості, вмінні володіти собою.
Так, в управлінні матеріально-виробничими процеса¬ми важливою ланкою культури управління (а отже й куль¬тури підприємницької діяльності) є впровадження техніко-технологічної культури (тобто дотримання вимог ек¬сплуатації техніки, технологічної дисципліни та ін.), інформаційної культури (наявність ґрунтовних знань що¬до ефективного використання інформації, її обробки, всебічної комп'ютерної грамотності тощо).
В управлінні економічними процесами важливу роль відіграє впровадження:
1) передових форм і методів організації виробництва і праці (наприклад, бригадної форми організації праці, си¬стеми людських стосунків та інших, які є елементами ор¬ганізаційно-економічної культури);
2) прогресивних форм контрактних, субпідрядних відносин між різними підприємствами у процесі спеціа¬лізації та кооперування виробництва (що є елементами техніко-економічної культури);
3) передових форм участі найманих працівників у при¬бутках, придбанні акцій тощо (що є елементами культури виробничих відносин).
Культура підприємницької діяльності повинна спира¬тися на такі соціальні цінності, як рівність, справед¬ливість, повага, злагода, порядок.
Розрізняють також матеріальні та духовні, особистісні та інституціональні елементи культури підприємницької Діяльності. До матеріальних відносять рівень розвитку підприємства, зокрема управлінської та інформаційної техніки; до духовних — сукупність професійних знань підприємця, виробничого досвіду і навичок, економічне мислення; до особистісних — вид підприємницької діяльності, можливість збагачення, ступінь економічної свободи та ін.; до інституціональних — соціальні цінності й норми, в тому числі віру й переконання. Так, у США до таких цінностей зараховують: високі вимоги до етики взаємин працівників; поклоніння успіху; високу оцінку досягнень; схильність до ризику, а також зміни або ігно¬рування правил; у Канаді — високу оцінку соціальних відносин, обережність (відсутність невиправданої схиль¬ності до ризику), осуд надто сильного прагнення домог¬тися успіху та ін.
Для підвищення ділової культури та етики підпри¬ємництва в Україні доцільно створити загальнонаціональ¬ну програму «Культура підприємницької діяльності». В межах цієї програми, по-перше, слід вивчати традиційні національні риси підприємництва ще з часів Київської Русі та етики християнських цінностей у ділових стосун¬ках. Так, у Київській Русі купці та підприємці були виділені в окремий стан, за голову купця належало запла¬тити втричі більший штраф, ніж за життя простої людини. Володимир Мономах запровадив устав, згідно з яким відсоток за кредит не повинен перевищувати 20%, що за¬побігало паразитичному підприємництву. Православна людина засуджувала користолюбство, надмірну наживу. Цю думку відстоював і давньогрецький філософ Аристо-тель. Сучасне християнство засуджує незаконно нажите багатство, а чесно набуте закликає використовувати в гу¬манних цілях. У Біблії засуджується обман покупців, діло¬вих партнерів, проголошується необхідність справедливої винагороди за працю та ін.
По-друге, централізовано або через регіональні від¬ділення Союзу підприємців необхідно забезпечувати бізнесменів інформацією про міжнародні норми ділової поведінки, ведення переговорів, вирішення трудових конфліктів на підприємстві, досвіду досягнення КОМ¬ПРОМІСІВ під час ведення переговорів з іноземними парт¬нерами тощо.
По-третє, навчати нинішніх підприємців доскона¬ліших форм та методів ведення переговорів, а майбутніх бізнесменів — навичок групової роботи та ведення таких переговорів.
По-четверте, формування у широкої громадськості по¬зитивної думки щодо підприємницької діяльності, підтримка у засобах масової інформації на місцевому рівні тих підприємців, які зазнали невдач (як це має місце в де¬яких розвинутих країнах, зокрема у США).

4. Соціальна відповідальність бізнесу
Соціальна відповідальність бізнесу — одна з провідних концепцій у тлумаченні основної мети діяльності підприємств, передусім крупних фірм та компаній. Вона означає, що такою метою перестало бути максимальне привласнення прибутку, а стало задоволення соціальних потреб та інтересів усіх верств населення. На користь та¬кого твердження наводять дані про постійне розширення номенклатури товарів та послуг для населення, кола спо¬живачів цих благ, дотримання норм державного регулю¬вання підприємництва та ін. Так, американський еко¬номіст Дж.Гелбрейт стверджує, що метою діяльності керівництва крупних корпорацій США є вищі цілі цивілізації: захист людей від нестатків, експлуатації та зло¬вживань, збереження національних ресурсів, прогрес на¬уки тощо.
Інші західні вчені пріоритетними цілями підприєм¬ницької діяльності вважають постійне економічне зрос¬тання, досягнення вищої продуктивності праці. Швей¬царський економіст Ч.Тавел серед п'яти основних цілей сучасної корпорації (соціальна відповідальність бізнесу, управління, зростання обсягу продажу, максимізації при¬бутку та відповідальність перед споживачами) називає зро¬стання обсягу продажу та збільшення прибутків.
Усе це свідчить про те, що питання про соціальну відповідальність бізнесу слід розглядати у зіставленні з іншими цілями. Домінуючою серед них є привласнення максимального прибутку. Зокрема, норма і маса (величи¬на) прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва. Свідченням цього є й те, що з прибутку (який становить різницю між валовою виручкою і собівартістю продукції) вираховують податки в бюджет, виплачують дивіденди, здійснюють розширене відтворен¬ня тощо. Навіть показник рентабельності підприємства вимірюється відношенням прибутку до середньорічної вартості основних фондів та вартості нормованих обігових коштів.
Проте для досягнення основної мети підприємство по¬винно домагатися інших похідних цілей — економічного зростання, збільшення продуктивності праці, виготовлен¬ня якісних товарів і надання послуг для задоволення суспільних потреб.
Водночас привласнення прибутку не завжди супровод¬жується соціальною відповідальністю бізнесу. Так, у США, згідно з даними багаторічних соціологічних дослід¬жень, від 20 до 50% споживачів (загалом до однієї трети¬ни) незадоволені товарами та наданими послугами. Член вищого керівництва американської корпорації «Дженерал моторз» Дж. де Лоріан визнавав: «...з дилерів видушували все до останнього цента заради збільшення прибутків кор¬порацій... По суті ми найкричущим чином порушували наші власні заповіти вільного підприємництва... Час від часу примушували закуповувати у нас товари за роздутими цінами». Така практика була в 60-х роках типовою. У 2000 p. кілька тисяч автомобілів японської автомобільної компанії «Ніссан» виявились неякісними.
Аналогічна ситуація спостерігається і в Україні. Так, у 1998 p. понад третину перевірених продуктів виявилась не¬якісною.
Дотримуватись певною мірою вимог соціальної орієнтації бізнесу підприємства у розвинутих країнах світу змушують боротьба споживачів за свої права, конкурентна боротьба, антитрестівське законодавство.
Соціальну відповідальність бізнесу не слід розглядати лише як виготовлення якісних товарів та надання відповідних послуг, які б задовольняли суспільне не¬обхідні потреби населення. Це лише один з найваж¬ливіших напрямів забезпечення такої відповідальності. Іншими напрямами є створення належних умов праці для працездатного населення, збереження довкілля, встанов¬лення заробітної плати на рівні вартості робочої сили, ви¬плата податків у фонд соціального страхування та ін.
ВИСНОВКИ
1. З метою спонукання людей до ефективної праці вико¬ристовують особистісний, поведінський та ситу¬аційний методи впливу, а в межах поведінського (за¬лежно від стилю керівництва тощо) — демократичний, автократичний і ліберальний. Серед особистісних яко¬стей підприємця найважливішу роль відіграють такі риси, як активність, оптимізм, працелюбність, добро¬та, ентузіазм та ін. Найчастіше розпорядження слід видавати у формі прохання, переконання, а в разі нестан¬дартних ситуацій — наказовим тоном.
Серед комплексу стимулів до праці першочергову роль відіграють: а) запровадження бригадної форми ор¬ганізації праці; б) впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати; в) раціональна кар'єра; г) оп¬тимальне поєднання заохочень і стягнень; г) постійна інформованість працівників про продуктивність та якість їхньої праці; д) стимулювання раціоналізатор¬ських пропозицій.
Етика підприємницької діяльності — певний комплекс норм і правил моральної поведінки керівника, його вміння поєднувати професійні вимоги управління із загальногуманітарними принципами, основою якого (поєднання) є дотримання чинного законодавства, свого слова, чесність, виконання взятих на себе зо¬бов'язань та ін.
Культура управлінської діяльності — сукупність про¬гресивних гуманістичних матеріально-духовних досяг¬нень в управлінні, з одного боку, матеріально-вироб¬ничими процесами на підприємстві, ставленням людей до природи, а з іншого — економічними відносинами між людьми. Зокрема, важливу роль відіграє впровад¬ження техніко-технологічної, інформаційної культури, передових форм і методів виробництва і праці, прогре¬сивних форм контрактних відносин між різними фор¬мами підприємств тощо.
Основною метою підприємницької діяльності є при¬власнення максимального прибутку. Для її досягнення підприємці повинні водночас орієнтуватися на досяг¬нення таких похідних цілей, як збільшення продуктив¬ності праці, виготовлення якісних товарів, задоволен¬ня суспільних потреб.