1. Дано тарифну сітку:
тарифні розряди 1 2 3 4 5 6
тарифні коефіцієнти 1,0 1,13 1,29 1,48 1,71 2,0
Визначити діапазон сітки, абсолютне та відносне збільшення її тарифних коефіцієнтів. Чи стимулює ця тарифна сітка підвищення кваліфікації? Чому?
2. Які соціальні виплати та пільги входять до складу витрат на робочу силу?
3. Назвіть принципи соціального партнерства.
4. Які питання є предметом Генеральної тарифної угоди?
5. Назвіть основні напрямки аналізу ринку праці.
6. Які показники характеризують інфраструктуру ринку праці?
7. Чому в Україні в сучасних умовах немає можливості розрахувати чисельність економічно активного (традоактивного) населення як суми зайнятих (за даними статистичної звітності) і зареєстрованих службою зайнятості незайнятих осіб?
8. Охарактеризуйте переваги і недоліки аналітично-дослідного методу встановлення норм.
9. У чому полягають особливості визначення тривалості часу на обслуговування робочого місця при нормування верстатних робіт?
10. Задача. Розрахувати норму обслуговування для робітника-багатоверстатника, якщо оперативний час становить 30 хв., час зайнятості робітника – 5 хв., додатковий коефіцієнт – 0,95.
11. Покажіть на графіку, як зміниться крива Лоренца, якщо в країні спостерігаються гіперінфляція та спад виробництва.
12. Стратегія ринкової економіки у сфері доходів:
a) всі не можуть бути багатими, але ніхто не повинен бити бідним;
b) усім – порівну;
c) тільки разом можна уникнути бідності;
d) хто не працює, той не їсть.
Завдання 1.
Тарифна сітка:
тарифні розряди 1 2 3 4 5 6
тарифні коефіцієнти 1,0 1,13 1,29 1,48 1,71 2,0
Абсолютне відхилення (+/-) - 0,13 0,16 0,19 0,23 0,29
Відносне відхилення (%) - 13,0 16,0 19,0 23,0 29,0
Діапазон тарифної сітки: 1:2,0 - співвідношен¬ня тарифних ставок крайніх розрядів. Це означає, що працівник, який працює за VІ розрядом матиме тарифну ставку у 2,0 рази більшу, ніж працівник І розряду.
Тарифна сітка стимулює до підвищення кваліфікації, тому що при підвищенні кваліфікації (тобто при отриманні працівником вищого розряду) заробітна плата збільшиться.
Чим вищий кваліфікаційний розряд тим вища оплата праці (при даній тарифній сітці).
Приклад розрахунку заробітної плати при умові однакового окладу для всіх розрядів:
Тарифний розряд Тарифний коефіцієнт Оклад, грн. Заробітна плата, грн.
1 1,0 200,00 200,00
2 1,13 200,00 226,00
3 1,29 200,00 258,00
Завдання 2.
Вартість робочої сили ВРС "вартість робочої сили" – це сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпеченням необхідного її відтворення. Вона визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримання її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім’ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.
До складу вартості робочої сили входить:
Заробітна плата, преміальні виплати, надбавки та доплати;
Натуральні виплати – харчування, компенсація виплат на житло тощо, які надаються працівникам підприємством;
Витрати роботодавців на соціальне страхування (встановлені законодавчо), внески на соціальне забезпечення, добровільні, чи договірні внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування, виплати в зв'язку з хворобою, вартість медичного та санітарного обслуговування, вихідна допомога;
Витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації, професійну орієнтацію та підбір кадрів ВРС "кадри" ;
Витрати на соціально-побутове обслуговування (заклади харчування, будинки культури та інші аналогічні послуги);
Податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).
Завдання 3.
Соціальне партнерство (СП) – це такий тип і система відносин між працедавцями і найманими працівниками, при яких в рамках соціального миру забезпечується узгодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів. В реальному житті СП виступає в якості альтернативи всякій диктатурі класу чи особистості і є цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів різних рівнів.
Основу цивілізованих відносин між партнерами повинні складати принципи, що їх виробила МОП (Міжнародна організація праці). Ось основні з них:
1. Загальний і міцний мир може бути встановлений тільки на засадах соціальної справедливості.
2. Ненадання в будь-якій країні працівникам людських умов праці є перешкодою для країн, які бажають покращити умови трудящих.
3. Свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.
4. Злиденність будь-де є загрозою загальному добробуту .
5. Всі люди, незалежно від раси, віросповідання та статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, стійкості в економіці і рівних можливостей.
6. Повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.
7. Праця не є товаром.
Завдання 4.
В Україні (як запобіжний захід конфліктам) все більшого поширення набуває практика укладення на підприємствах колективних договорів. Ряд законодавчих актів прямо чи побічно вказують на необхідність укладання таких угод. Введена практика щорічного укладення генеральних угод між урядом та об’єднаннями профспілок .
«Соціальне» - означає громадське, що відноситься до життя людей, їх відносин в суспільстві. «Партнер» – учасник спільної діяльності людей в «партії» - угрупуванні Отже, змістове значення словопоєднання «соціальне партнерство» стосовно до сфери регулювання соціально-трудових відносин на загал – це спільна діяльність уряду, підприємців та профспілок, яка спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем, перш за все в соціальній і виробничій діяльності людей. Правда інтереси «партнерів» тут не завжди збігаються, але партнери тут об’єднані спільною роботою, спрямованою на вирішення соціально-трудових проблем.
Суть цих проблем в тому, що існує ринок праці, на цьому ринку є продавець і покупець. Вони самостійно домовляються про ціну здатності до праці та можливостей конкретного працівника. Але проводитися цей «торг» повинен в визначених рамках, цивілізовано, за правилами і нормами, що захищають інтереси обох сторін, тобто на засадах партнерських взаємовідносин.
Завдання 5.
Ринок праці – це система суспільних відносин, що пов’язані з наймом і пропозицією праці (тобто із її купівлею та продажем); це економічний простір – сфера працевлаштування, у якій взаємодіють покупці і продавці специфічного товару – праці; це механізм, який забезпечує погодження ціни й умов праці між працедавцями і найманими працівниками.
В результаті функціонування ринку праці підприємці (працедавці) забезпечують виробництво і сферу послуг працівниками (виконавцями робіт), а працівники, продаючи працю, забезпечують собі отримання засобів існування і життєдіяльності – грошового еквівалента за свою працю.
У процесі використання робочої сили, тобто у процесі праці, нею (працею і тільки нею) створюється нова вартість, що втілюється у товарах (готових виробах). Ця новостворена вартість і є вартістю праці. Найманий же робітник за свою працю отримує не вартість, створену його працею, а лише частку її, що визначається як вартість робочої сили. Частина новоствореної робітником вартості, що залишається, присвоюється підприємцем, і це є виразом експлуатації найманої праці. Ця теорія відкидає участь у створенні вартості товарів таких факторів виробництва як капітал, земля, підприємництво. Ця теорія привела величезні маси людей у сліпих виконавців, так званих будівничих комуністичного суспільства – суспільства, нібито, вільного від експлуатації найманої праці.
Сучасна економічна теорія доводить, що на ринку праці продається і купується саме праця (адже і ринок називається ринком праці), що заробітна плата – це плата за працю (і називається це оплатою праці), що заробітна плата – це факторний дохід поруч з іншими видами доходів: процентами на капітал, рентою за використання землі, прибутком від діяльності підприємства.
Ринок праці має свої особливості, які визначаються специфікою об’єкту торгу.
Якщо на ринку речових товарів акт купівлі-продажу відбувається одночасно, він починається і завершується у сфері обігу (у результаті чого товар має нового власника), то на ринку праці все виглядає складніше.
Деякі вихідні положення, дотримання яких суб’єктами ринку є обов’язковим для здійснення легітимних ринкових операцій:
1. На будь-якому ринку здійснюється процес купівлі-продажу того, чого покупець не має, але хоче придбати, а продавець має з наміром продати це;
2. Процес купівлі-продажу будь-якого об’єкту означає зміну його власника: продавець втрачає право власності на об’єкт отримуючи за це гроші, а покупець за гроші набуває права власності на об’єкт купівлі-продажу;
3. Власник володіє як мінімум трьома правами – володіння, користування і розпорядництва;
4. Акт купівлі-продажу на конкурентному ринку є еквівалентним обміном, що визначається законом попиту і пропозиції.
Стандартний ринковий ланцюжок “купівля – привласнення - розпоряджання” має вигляд:
Власник товару Власник товару
Право: Товарний ринок: Право:
володіння Плата за товар; володіння
користування Продаж-купівля; користування
розпорядництва Товар розпорядництва
Продавець товару Покупець товару
Схема еквівалентного обміну на товарному ринку.
Як же діє ринковий механізм, якщо погодитись з положенням про те, що на ринку праці продається і купується праця? Це можна викласти наступним чином:
На ринку праці здійснюється процес купівлі-продажу праці, праці майбутньої, про що й домовляються покупець і продавець праці;
Купівля праці працедавцем означає, що він стає власником результатів праці, оскільки праця проявляється тільки у її результатах. Працівник за працю отримує її ціну, тобто стільки, скільки ця праця вартує;
Ставши власником результатів праці, працедавець ними не тільки володіє, він ними користується і розпоряджається;
При продажі праці на конкурентному ринку відбувається еквівалентний обмін, оскільки заробітна плата є платою за користування працею, тобто за працю.
Ніякої експлуатації тут не спостерігається . Додана вартість, а точніше – додана ціна товару або послуги, утворюється чотирма факторами виробництва: частина її, створена працею, виплачується працівникові у вигляді оплати праці – заробітної плати, інші частини становлять плату за користування капіталом, землею і за підприємливість працедавця. кон'єктури
Таким чином, із признанням того, що на ринку праці продається і купується праця найманих працівників, задовольняються всі умови нормального функціонування ринкових відносин.
Встановимо складові частини або елементи ринку праці:
Сторони ринкових відносин або суб’єкти ринку праці - працедавці, або їхні представники і люди, що шукають роботу;
Правові акти, що регламентують відносини суб’єктів ринку праці;
Кон'юнктура
Служби зайнятості населення (центри, біржі, бюро та ін.);
Інфраструктура ринку праці: служби професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки працівників, фонди зайнятості, рекламні агентства й ін.;
Система соціальних виплат і гарантій для працівників, що вивільнюються з виробництва, переводяться на нове місце роботи, безробітних;
Альтернативні часові форми забезпечення зайнятості: громадські роботи, надомна праця, сезонні роботи й ін.
Наявність і взаємодія всіх елементів ринку праці є необхідною для його нормального функціонування, під яким слід розуміти стан, за якого створені всі умови для виконання функцій ринку праці . До них відносяться:
• Організація зустрічі продавців і покупців праці;
• Забезпечення конкурентного середовища на ринку праці;
• Установлення рівноважних ставок заробітної плати;
• Сприяння держави вирішенню питань зайнятості;
• Здійснення соціальної підтримки безробітних.
Як уже наголошувалося, ринок праці, як і будь-який інший ринок, відносяться до сфери обігу. На цьому ринку продається і купується майбутня праця, і, будучи купленою, вона реалізується у сфері виробництва. На ринку праці залишаються наступні групи працездатних людей :
a) Ті, хто не має роботи, але хочуть працювати і шукають роботу (безробітні , що мають відповідний статус, особи, що вперше приступають до трудової діяльності, особи після перерви в роботі);
b) Ті, хто має роботу, але незадоволений нею, і шукає інше місце основної або додаткової роботи;
c) Зайняті, але явно ризикують втратити роботу і тому шукають інше місце роботи.
Ринок праці реалізується через державну і недержавні служби зайнятості населення, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств та установ, або ж безпосереднім контактом між працівником і працедавцем.
Результатом погодження інтересів працівника і працедавця є укладення договору найму (трудового договору, угоди, контракту).Ринок праці перебуває у постійному русі. Це різнобічне явище має багато аспектів. Розрізняють моделі або типи ринків праці, його види і різновидності, а також сегменти. Є загальні для будь-яких ринкових умов характеристики ринків праці, але є й свої особливості в кожному регіоні, державі.
Завдання 6.
Інфраструктура ринку праці включає державні і не¬державні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, норма¬тивно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.
Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудо¬вих конфліктів. У країнах з розвиненою ринковою економі¬кою провідною силою регулювання ринку праці є колектив¬но-договірна система. Безсумнівною перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийнят¬тя взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з за¬конодавчими, ні з адміністративними методами. Умови ко¬лективного договору набирають форму угоди між робото¬давцями та працівниками, яка зобов'язує обидві сторони діяти у відповідності з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів — страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність.
Цивілізований ринок праці, окрім взаємодії роботодавців і найманих працівників, передбачає також наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об'єднань працівників з обмеженою конкурентноздатністю тощо) і держав¬ного посередництва в питаннях соціального партнерства. Участь спеціальних державних органів у відносинах суб'єктів ринку праці покликана забезпечувати паритетність відно¬син. організовувати і регулювати політику зайнятості за до¬помогою економічних інструментів та правових норм.
До функцій інфраструктури ринку праці відноситься також посередництво між працівником та роботодавцем, спри¬яння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують не¬державні підприємства, попит на послуги яких зростає про¬порційно розвитку та диференціації ринку праці.
У відповідності з цими та іншими функціями в інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи:
• комплекс регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, що гарантують громадянські прана в сфері трудової зайнятості (див. додаток 1 в кінці підручника);
• комплекс регулювання заробітної плати (закони), угоди, договори, арбітраж тощо);
• комплекс регулювання компенсацій у зв'язку із втра¬тою або переміною роботи, а також при перепідготовці (зако¬ни та нормативні акти, то регулюють компенсації при звільненні з робот, допомогу по безробіттю, допомогу на утриманців безробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендію при перенавчанні тощо);
• пенсійна система, оскільки вона мас значний вплив на економічну активність працівників передпенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок пра¬цездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо;
• комплекс регулювання мов праці (закони та норма¬тивні акти, що регулюють використання праці різних кате¬горій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагіт¬них жінок, інвалідів), і зокрема у несприятливих для здоро¬в'я умовах;
• служби зайнятості та працевлаштування. Сюди пере¬дусім відноситься державна служба зайнятості, а також чис¬ленні недержавні посередники між роботодавцями та праців¬никами на ринку праці (біржі праці, агенції по добору пер¬соналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що нада¬ють послуги з профорієнтації, консалтінгу персоналу, лізінгу персоналу тощо);
• система професійної підготовки та перенавчання;
• об'єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки);
• об'єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;
• кадрові служби підприємств і фірм, громадські органі¬зації і фонди сприяння зайнятості.
Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура — невід'ємна характеристика цивілізовано¬го ринку праці, показник його розвиненості її критерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному розумінні поки що не створена.
Завдання 7.
0сновна проблема ринку праці України — скорочення попиту на працю— частіше приводить до прихованого без¬робіття в офіційному секторі ринку праці, зайнятості в не¬формальному та нетоварному секторах, посилення зовніш¬ньої трудової міграції, ніж до відкритого того безробіття, зареєст¬рованого закладами з питань працевлаштування. Обстежен¬ня робочої сили, то періодично проводяться її Україні почи¬наючи з 1995р., виявляють набагато вищий рівень безробіт¬тя порівняно з даними державної служби зайнятості.
Важливим для України також питання сільського без¬робіття. На початку економічних перетворень сільська місцевість вважалася дуже трудодефіцитною, здатною забез¬печити роботою значну кількість безробітних міських жи¬телів. Ці прогнози не виправдалися. Падіння рівня спожи¬вання і експорту сільськогосподарської продукції вкрай за¬гострили проблеми її збуту, і п результаті за рівнем доходів і можливістю продуктивної зайнятості сільські жителі опи¬нилися ще в складнішому становищі, ніж городяни. Почина¬ючи з 1994 р. рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічній показник для міського населення. Величезна напруга на сільському ринку праці, оскільки цільних робочих місць тут практично немає як таких. Найвищий рівень сільського безробіття спостерігається в регіо¬нах з високим природним приростом населення.
Приховане безробіття. В останні роки однією з найваж¬ливіших проблем зайнятості в Україні стало приховане без¬робіття. Основна причина цього явища - спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно прихо¬ване безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або струк¬турними змінами в ньому, але продовжують формально вва¬жатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або по¬винні бути вивільнені. Економічна можливість значного поширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.
Оскільки часткове безробіття в Україні офіційно не ви¬знане, утримувати значну кількість прихованих безробітних підприємствам простіше, ніж провести офіційне скорочення персоналу, при якому треба виплатити всі борги із заробіт¬ної плати та значні компенсаційні виплати. З боку держави теж немає рішучості у створенні умов, за яких підприєм¬ствам було б невигідно утримувати таку кількість зайвих працівників, оскільки перетворення прихованого безробіття на відкрите турбує політиків більшою вірогідністю соціаль¬них потрясінь. Тому приховане безробіття (включаючи част¬кове) в Україні, за різними опічками, сягає 20—35% зайня¬того населення, а наслідком цього є низький рівень життя та неефективне господарювання.
Неформальна і нетоварна зайнятість. Значне по¬ширення в Україні "тіньової економіки" призводить до по¬ділу ринку праці на формальний та неформальний. До першо¬го, формального ринку праці, належать офіційно діючі пере¬важно великі та середні підприємства, де здебільшого дотри¬муються стандарти державного законодавства про працю. До другого, неформального ринку праці відносяться "тіньові" та дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості найманих працівників, а також не дотримуються трудового законодавства, не сплачують податки тощо.
Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може за¬безпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих відсутня або слаба. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шука¬ють роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:
• відсутність офіційної реєстрації діяльності;
• переважання самозайнятості;
• низька капіталоозброєність праці, застарілі й шкідливі технології;
• легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;
• низький рівень доходів, безправ'я працівників;
• нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.
Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширен¬ня прихованого безробіття стимулюють і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела до¬ходу і» неформальному і нетоварному секторах. Нерідко ос¬новну часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісництвом у формальному або в неформальному і нетоварному секторах.
Завдання 8.
У практиці нормування праці користуються досвідно-статистичними і аналітичними методами.
Досвідна статистичні (або сумарні) методи передбачають встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної орга¬нізації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статис¬тичному - на основі статистичних даних про фактичні затра¬ти часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Досвідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскіль¬ки норми розробляються без необхідного аналізу фактич¬них умов праці. Такі норми не забезпечують ефективне ви¬користання виробничих ресурсів і повинні замінятися нор¬мами, встановленими аналітичними методами.
За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, роз¬діляється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що вилітають на тривалість виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її еле¬ментів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що виливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент, і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впроваджен¬ня запроектованого трудовою процесу і встановленої норми.
За методикою одержання вихідних даних аналітичні ме¬тоди поділяються на аналітична розрахункові і аналітично дослідні.
Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на опера¬цію в цілому визначаються на основі нормативних матері¬алів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи міс¬цевих нормативів), такті метод називається аналітично-розрахунковим.
Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на опера¬цію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимі¬рювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу, такий метод називається аналітично-дослідним.
Нерідко зустрічаються випадки одночасного використання обох різновидів аналітичного-методу, коли одні елементи норми часу встановлюються за нормативами, а інші на основі конкретних вимірювань.
На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм.
Досягнення рівнонапруженості норм важлива і складна проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів та спеціалістів з нормування праці; матеріальну та моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.
В основі аналітично-дослідницького методу нормування лежить установлення норм часу шляхом спостережень і безпосереднього виміру витрат робочого часу за допомогою фотографії робочого часу і хронометражу. Якщо при встановленні норми часу аналітично-розрахунковим методом високопродуктивні умови праці передбачені нормативами, то аналітично-дослідницький метод вимагає створення на робочому місці високопродуктивних умов праці, усунення попередньо всіх недоліків у діючій на момент дослідження організації праці і впровадження НОТ.
Порядок застосування аналітично-дослідницького методу зводиться до наступного:
1. На основі дослідження діючого технологічного процесу проектується раціональна технологічна структура операції, вибирається оптимальний режим роботи устаткування і здійснюються всі необхідні організаційно-технічні заходи, що забезпечують високопродуктивну роботу робітника.
2. Проводяться спостереження і виміри витрат робочого часу.
3. За результатами спостереження встановлюються найбільш раціональний зміст трудового процесу, порядок обслуговування робочого місця і норма часу.
4. Проводиться інструктаж робітника по освоєнню встановленої норми часу (норми виробітку).
Аналітично-дослідницький метод нормування найбільше часто застосовується на нових видах робіт, на які ще не розроблені спеціальні нормативи часу.
Найбільше спрощення і прискорення процесу нормування аналітичним методом досягається порівнянням виконуваної операції з аналогічною операцією для типового представника (аналога), що має розраховану аналітичним методом норму часу. Як аналог приймається звичайно деталь (чи виріб одиниця роботи), однорідна по конструктивно-технологічних і інших ознаках з деталлю (чи виробом одиницею роботи), операція обробки якої нормується.
Застосування способу порівняння для визначення норм часу вимагає наявності класифікатора аналогів із указівкою їхніх основних ознак порівняння і встановлених типових норм часу на операції технологічного процесу для кожного аналога. Нормування способом порівняння проводять у наступному порядку.
1. Вибирають аналог шляхом зіставлення значення (характеру) кожної ознаки (розмір, маса, складність, спосіб виготовлення і т.д.) аналога з фактичними ознаками нормованої деталі (виробу, роботи). У випадку повного збігу ознак вибирається один аналог. Якщо ознаки не збігаються, то вибирають два аналоги: один з меншим значенням ознаки, чим фактичне значення, а іншої — з великим.
2. Установлюють норму часу. При одному аналогу як розрахункову норму часу приймають по типових нормах норму часу аналога. При двох аналогах шляхом інтерполяції знаходять проміжну норму часу, що приймають у якості розрахункової.
Норма обслуговування — це кількість виробничих об'єктів (одиниць устаткування, робочих місць, одиниць площі і т.д.), що чи працівник група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язана обслужити протягом одиниці робочого часу у визначених організаційно-технічних умовах. Різновидом норм обслуговування є норма керованості, що визначає чисельність працівників, якими повинний керувати один керівник.
У сучасних умовах виробництва нормування праці може вироблятися за результатами праці, тобто через установлення нормованого чи завдання необхідного співвідношення між чисельністю працівників різних груп або між чисельністю працівників і кількістю устаткування, що обслуговується ними.
Завдання 9.
Оперативний час — це час, затрачений на безпосереднє виконання заданої роботи. Воно підрозділяється на технологічне (основне) і допоміжний час.
Основним є час, затрачений робітником на якісну чи кількісну зміну предмета праці, тобто на зміну форми, розмірів, зовнішнього вигляду, структури і властивостей, стани і положення оброблюваного предмета праці в просторі, що повторюється або з кожною оброблюваною деталлю (у складальних процесах — складальною одиницею), або з кожної одночасно оброблюваної (виготовленої, що збирається) технологічною настановною партією деталей (виробів).
В залежності від характеру участі робітника у виконанні виробничого завдання основний час може бути часом ручної роботи, коли робота виконується без застосування машин і механізмів, а використовуються ручні знаряддя праці; часом машинно-ручної роботи (у тому числі ручний механізованої), коли процес зміни предмета праці здійснюється машиною, а переміщення робочих частин машини — вручну (механізована робота виконується з допомогою ручних механізмів — електродрилі й ін.).
Якщо зміна предмета праці відбувається під впливом машини (автоматично) і виконавець (робітник) здійснює лиш спостереження і контроль за роботою устаткування, то такий час зміни предмета праці називається машинним (автоматичним), при цьому виконавець (робітник) затрачає час, називана часом активного спостереження. До цього виду часу можна віднести час пасивного спостереження, коли робітник знаходиться біля устаткування, що попереджає можливий простій устаткування і є економічно доцільним (улаштовується економічними розрахунками). Чи усунення часткове скорочення часу пасивного спостереження є істотним резервом росту продуктивності праці.
Допоміжним є час, затрачуване виконавцем на дії, що забезпечують виконання основної роботи. До цього виду часу відносяться витрати часу на установку деталі, завантаження машини, прийоми, зв'язані з керуванням устаткування, контрольними вимірами й ін. Воно повторюється або з кожної оброблюваний (що збирається) одиницею продукції, або (періодично) з визначеним обсягом продукції. Час обслуговування робочого місця — це час, що робітник затрачає на підтримку робочого місця в стані, що забезпечує високопродуктивну роботу. Цей час підрозділяється на час технічного і час організаційного обслуговування.
Час технічного обслуговування — це час на відхід за устаткуванням і підтримка в робочому стані інструмента (підналагодження верстата, зміна інструмента, що затупився, збирання стружки в процесі роботи й ін.) для виконання конкретної роботи.
Час організаційного обслуговування — це час, затрачуваний робітником на підтримку робочого місця в робочому стані (протирання устаткування, видалення відходи робочого місця і т.д.), що не зв'язано з конкретно виконуваною операцією.
Час перерв - це час, протягом якого робітник не приймає участі в роботі. Воно поділяється на час регламентованих і нерегламентованих перерв. Класифікація часу перерв виробляється по характері причин, що викликали ту чи іншу перерву в роботі робітника. До складу регламентованих перерв входить час, передбачене нормативами на відпочинок робітника для підтримки нормальної працездатності і попередження його стомлення, час на особисті потреби й особисту гігієну робітника (особисті потреби), час перерв, установлених технологією й організацією виробничого процесу.
Час нерегламентованих (переборних) перерв включає перерви, викликані порушенням нормального плину виробничого процесу, як залежні, так і не залежні від робітника; перерви, викликані порушенням трудової дисципліни; перерви, викликані порушенням нормального ходу виробничого процесу, що не залежать від робітника і зв'язані з недоліками в організації праці і виробництва (перебої в подачі заготівель, матеріалів, несправність устаткування, відсутність електроенергії і т.п.).
Час організаційного обслуговування, ви¬трачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконан¬ням змінного завдання. Час технічного обслуговування, витра¬чається на догляд робочого місця і пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.
Завдання 10.
Відповідь: Норма обслуговування становить: 5,7.
Завдання 11.
Рівень добробуту населення визначається взаємодію таких макроекономічних складових:
співвідношення номінального та реального доходу:
співвідношення між грошовою сумою, яка одержується у вигляді доходу, та кількістю благ, які можна придбати, залежить від рівня інфляції та направленості фіскальної політики.
ступінь нерівності в розподілі доходів. Причини нерівності:
різниця в здібностях
різниця в освіті
різниця в уподобаннях та відношенні до ризику
різниця у відношеннях власності
різниця в становищі на ринку
зв’язки та дискримінація
Ступінь нерівності доходів ілюструє крива Лоренца (графік 1).
Графік 1. Крива Лоренца
Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладено процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність в розподілі доходів країни.
Область АВС відбиває різницю між “абсолютно справедливим” розподілом (АС) і фактичним розподілом (АВС).
Засоби зменшення нерівності в розподілі доходів:
податкова система
трансфертні платежі
При гіперінфляції крива Лоренца буде мати такий вигляд:
При спаді виробництва крива Лоренца буде мати такий вигляд:
Завдання 12.
Стратегія ринкової економіки у сфері доходів:
d) хто не працює, той не їсть.
Список використаної літератури:
1. Економіка підприємства: С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 528с.
2. Основи економічної теорії: А.А. Чухно. - К.: Вища шк., 2001. – 606с.
3. Інвестиційна діяльність: Б.М. Щукін. – К.:МАУП,
Комментариев нет:
Отправить комментарий